У роки війни до Німеччини на примусові роботи вивезли до 2 млн. українців. У 1945 році, по закінченню війни, кількість українців помітно скоротилася після добровільної або примусової репатріації в 1945-1946 роках. Однак, певна частина не бажала повертатися до СССР. Так, у 1948 р. близько 250 тис. наших земляків вирішили залишитись у Німеччині, і з них утворилася т.зв. «третя хвиля» еміграції. Для тих осіб різних національностей, що залишилися, по всій окупованій союзними військами Німеччині, зокрема і в центральній частині Гессена, яка 1945-го потрапила до американської зони, були засновані “Ді-Пі-Табори” (Displaced Persons – Переміщенні особи). Одних поселяли в новозбудованих бараках, інших у вже зведених і добротних спорудах, ще інших по містах. До прикладу, в районі Майнц-Кастель міста Візбаден, де збереглася римська фортеця, у Ветцларі біженців розмістили у колишніх казармах часів Першої світової війни. У таборах діяли школи, клуби та церкви. Наші священики їздили по таких таборах. У Франкфурті в районі Індустріхоф в бувших військових казармах проживало до 200 українців-«неповертанців». Там проживала нами добре знана +Марія Цебак з сином +Миколою та другим сином.
Першим нашим священником був о.др. Володимир Пелех, ЧСВВ, (1945-1947), його сотрудником був о.Дмитро Шуль (1947-1948). Після того, як уряди США, Канади та інших країн прийняли перші рішення про імміграцію для переміщених осіб, о.Пелех та о.Шуль виїхали до США. Від 1949 року Франкфурт обслуговував о.Євстахій Веселовський, який доїжджав із Ашаффенбурга. А також у цьому ж 1949 році до квітня 1950 служили о.Oнуфрій Пасічняк та о.Теодор Богатюк.
Після масового від’їзду більшості переміщених осіб в інші країни, насамперед за океан, чисельність української громади в Німеччині у 1952 році зменшилася до бл. 20 тис. осіб, але й після цього вона залишилася однією з найбільших і найпотужніших еміграційних груп українців у Європі. Українці, що залишилися у Федеративній республіці, отримали екзильні документи.
Від квітня 1950 до квітня 1982 року у нашій парафії обслуговував священник із с. Кульчиць Самбірського району о.Діонізій Кульчицький. Спочатку він відправляв у церкві
Herz-Marien-Kirche (Mühlberg), а від 1959 року в церкві St. Raphael (Hausen), де ми відправляли до 15.03.2020 року, поки її не закрили.
Від 01.04.2022 року ми відправляєм у церкві St. Anna (Hausen) завдяки згоді німецького пароха о.Даніеля та церковної ради. І ось за ініціативою нашого пароха о. Романа Лірки 12 жовтня цього року ми спільно відсвяткували наш ювілей разом з німецькою парафією св. Анни. На запрошення очолити Службу Божу німецькою мовою відгукнувся о. док. Микола Добра, проректор Collegium Orientale з Eichstätt разом з ансамблем студентів. Духовний спів студентів, які приїхали на навчання з України, Румунії, Грузії, зачарував німецьких гостей. А проповідь о. док. Добри заставила всіх задуматися над недільною Євангелією. Наш о.Роман деякі частини літургії співав по-українськи, що давало можливість німецьким гостям, які так чисельно прийшли, а було їх до 70 вірних, почути може перший раз у житті нашу мову. Одна із гостей по літургії сказала о.Роману: «Хоч не було гри на органі, чула якби спів ангелів з неба». Активно співжлужили на літургії о. парох Daniel Holger та диякон Peter Gerstmayr. По многолітті о.Роман вручив отцю Даніелю памʼятну грамоту, виконану на металі, та запросив всіх вірних до залу, де наші парафіянки під керівництвом Богдани Струк приготували почастунок. Українські присмаки не менше сподобались господарям парафії св.Анни, як і східна свята літургія. У залі всі могли ще почути українські пісні, які подарував присутнім студенський ансамбль у складі 9 учасників.
Це була наша друга частина ювілейних святкувань, яка пройшла у дусі вдячності Богові та єдності у вірі. Числені відгуки німецьких та наших парафіян свідчать про те, яку духовну радість принесла ця спільна зустріч з Богом.
Микола Пруський
